Головна
Home
| Друк |

С.О.Л.О.

 

Дещо про Рідну Віру

Трійця

КИЇВ - 2014

Робота “Дещо про Рідну Віру” входить до циклу публікацій, які здійснюються громадою “Трійця” для привернення уваги широкої громадськості до одвічної і найголовнішої СВЯТИНІ українського народу – РІДНОЇ ВІРИ, його ЗВИЧАЮ.

Враховуючи складність питання, його нетрадиційність та слабку дослідженість, автор, не претендуючи “на істину в останній інстанції”, подає свою версію суті цього важливого світоглядного питання. Наскільки вона вдала - вирішувати читачу.

Автор та громада “ТРІЙЦЯ” сподіваються, що цей крок по відновленню підвалин СВІТОГЛЯДУ українського народу буде з розумінням сприйнятий громадськістю. Будемо вдячні за висловлені зауваження і поради.

Робота “Дещо про Рідну Віру” розрахована на небайдужих українців, для яких дорогі СВЯТИНІ Пращурів, які відрізняють ЗВИЧАЙ від звички, переймаються правдивою історією своєї країни, прагнуть відродити правічну високу духовність її народу.

 

 

Редакційна колегія:

 

Головний редактор

Заступник редактора

Секретар

Члени редколегії

- Добжанський В.;

- Лукащук С.О.;

- Смірнова Л.;

- Добжанська О.Е.;

- Сергієнко О.М.;

- Смірнов Д.

- Омельяненко О.П.;

 

 

 

Від всього серця – всім українцям та не українцям, що проживають на теренах України, а також за її межами, і, якщо може бути дозволено, Великій Українці Ліні Василівні Костенко присвячується.

Бог кожному Народові дав талант мати свою Віру, своє розуміння Бога, свою культуру (обрядовість), свою мораль (звичаєвість). Ніякий Народ не має права своєю свідомістю поневолювати свідомість іншого Народу. Ніяка релігія не має права домінувати над іншою релігією. Протилежності “… відмінності …” в розуміннях Бога звеличують духовне життя Людства.

Л. Силенко Мага-Віра

Під «Рідною Вірою» розуміється та дохристиянська Віра, яку сповідували наші Предки-Пращури і якої до сих пір притримуються українці-рідновіри, а також вивчають сучасники, яким це цікаве та необхідне. Це прадавній український Звичай, язичництво, яке є в кожного етносу, що віками живе на певній території,  а також інші релігійні течії, які зросли на певному прадавньому світогляді.

Теперішня релігія, переважна на Україні, - це християнство, яке охопило майже третину населення планети. Відомо, як завойовувало християнство землі, а разом і душі, а разом і гаманці людей – підступністю, «огнем і мечем». Відомо, якою фарбою окрасився Дніпро під час хрещення, що кричали люди, біжучи вздовж ріки, скільки відунів, волхвів – цвіт нації, її тодішня еліта – просунутих, обізнаних, «вища каста», як у індусів – брахманів, - мала піти у ліси, сховатись, щезнути, мала розтанути у віках. Це відбувалось під брутальним та безжальним натиском «обраної» релігії, «обраної» ідеології, «обраного» менталітету, способу життя… Жертви були, вони є і, мабуть, і далі будуть…

Якою ж була «Рідна Віра»? Що залишилось від неї? Незважаючи на те, що все, пов’язане з нею, так би мовити, зафіксоване чи то на берестах, на дощечках, на папері, знищене, так, як і усі першоджерела давньої і навіть середньовічної пори, пам’ять, генетичний код, душа, характер народу, його свідомість (підсвідомість), повага та любов до Пращурів, звичаєвість – все це незнищенне.,…прагнення до Добра, Краси, Вічності, Любові, Сили – в цьому вся «рідна віра» (слова віщого Богумила до кн.. Володимира) {5, c.403}.

Світ Пращурів поділявся на три частини: Права (Прав), Ява (Яв) та Нава (Нав).

ПРАВА – це світ Богів – Божественне «зібрання», яке ми славимо, нічого в них не просячи. Вони зверху спостерігають за нами. Ми їх не бачимо, не чуємо, але відчуваємо. Як сказав наш філософ Г.Сковорода: «Затаєне (непроявлене) є головна річ, проявлене є ніщо». Славимо «Праву», тому ми і є «Православні». Так і зветься наша релігія – Рідна Православна Віра – віра хліборобська, бадьора, радісна. «Яке наше ставлення до Рідної Віри, таке наше ставлення до себе» {5, c.361}. Там же «Прийняти чужу віру значить себе підпорядкувати чужинцеві».

ЯВА – це оточуючий нас Світ, наша реальність. Цей Світ всіма силами берегли, тримаючись законів (звичаю!) і виконуючи їх на протязі віків. Це, по суті, наша культура, уклад життя, які не можна було схибити, бо за це годилася страшна кара – вигнання з Роду. Може, саме тому у нас не було поняття «гріх» - це було неможливо.

НАВА – це вирій, рай, світ, де продовжують жити наші Пращури. Ми їх  не бачимо, але часто відчуваємо їхню присутність в наших думках, пам’яті, завжди – в душах, і які щосили нам допомагають, коли ми до них звертаємося. Це наш оберіг, наш захист. Тому ми були захищені, життєлюбні, здорові, міцні, хоробрі та щасливі. «Коли довести нас до війни, то знайти могили наших батьків, а зобачиш чи вміємо ми їх боронити» (відповідь царя скіфського до Дарія).

Ось принцип Трійці, закладений в фундамент нашої свідомості багато тисячоліть тому.

Віра наша пов’язана з Природою - Богом Даждьбогом (дателем Буття) та його втіленнями. Як у християн перший чоловік Адам (в перекладі – «людина»), а перша жінка Єва, так у нас Пра-Пра-Пращур – Ор, а його дружина Лель (Рожаниця). Тому нас і прозвали «орачами», «аріями» («оріями»). І весь уклад нашого життя пов’язаний був з Матінкою-Землею, яка годувала нас і зараз годує. Зрозуміло, що робота на землі залежить від клімату, пір року і від цього – наш добробут, уклад життя. Наші Пращури багато вміли і трудилися, і відпочивали, і раділи, і міркували… Ось, наприклад, які Свята (основні) збереглися в пам’яті українців:

НОВОЛІТТЯ (Новий рік), що припадає на весняну пору – перший весняний молодик перед рівноденням, - час настання «нового літа». За цим святом визначали, яка буде весна: рання, пізня, чи середня;

ВЕЛИКДЕНЬ ДАЖБОЖИЙ, який припадає на весняне рівнодення, коли день починає бути довшим за ніч (орієнтовно 18 березня);

КУПАЛА (одне з втілень Бога), коли ніч найкоротша, а день найдовший (орієнтовно 21-22 червня). Вночі розцвітає квітка папороті. Це найромантичніше та найінтимніше Свято: люблячі пари закладають нове життя. Дитинка, зачата на Купала, з’являється на Світ на Великдень – це буде щасливе, творче дитя;

ОВСЕНЬ або СВІТОВИД (також одне з втілень Бога) припадає на осіннє рівнодення (орієнтовно 25 вересня): початок коротких осінніх днів, затяжних дощів, молодіжних вечорниць з їх неповторними піснями, весіль, надія на щастя і добробут;

ПОКРОВА Матінки-Землі – теж осіннє свято, коли Земля покривається листям (іноді – снігом), а дівчата, стаючи жінками, пов’язуються хустками (1 жовтня);

Свято ДОЛІ (теж жіноче втілення Бога) – жіноче свято «Дівочої долі» (24 листопада). Дівчата, що їм не вийшло піти під вінець, ворожать про Долю, беруть участь у вечорницях;

НІКОЛА – початок «зависання» Сонця (19 грудня), найкоротші дні, найдовші ночі. «Нема КОЛА», по якому іде Сонечко. Це дні «КОРОЧУНА»;

І ось СВЯТВЕЧІР, РОДЗДВО СВІТЛА ДАЖБОЖОГО, КОЛЯДА («коло – да») – початок руху Сонця по колу, день стає більшим за ніч «хоч на горобиний скок). Коляда – теж одне з втілень Бога, якого вшановують як початківця Кола Сварожого (орієнтовно 21-22 грудня).

Це лише незначна частина Свят, які вшановували наші Предки і святкують до сьогодні люди, що тримаються Звичаю, шанують і вивчають Рідну Віру. Поруч з одвічними Святами, окрім наведених вище, (Водосвяття – 2.01. – християни трактують його як Водохреща – 19.01; Стрітення – 30.01-5.02 – зустріч зими з весною, у християн Стрітення Господнє 15.02; Ярило – 23.04 – Свято Весняного Сонця; Зелена Неділя – 9.05, у християн Трійця (в різні дні); Перуна – 20.07 – Бога Грому, Володаря Неба, у християн – Ілля 2.08; Спаси – 1-16.08 тощо) рідновіри долучили до календаря (КОЛОДАРА) і сучасні: День народження Лесі Українки – 25.02, Шевченківські дні – 9-10.03, День Конституції України – 28.06, День народження В.Шаяна – 2.08, День поновлення Незалежності України – 24,08 та День народження Івана Франка – 27.08.

Взагалі КОЛОДАР для кожного народу з його традиційними Святами – це СВЯТИНЯ, як кажуть, «Золоте руно», за яким відправився Ясон  до Колхіди (грецький міф). КОЛОДАР – це дороговказ, що веде людину по життю: коли працювати, коли відпочивати, влаштовувати весілля, славити своїх Предків, народжувати нащадків і т.д. В КОЛОДАРІ рідновірів зустрічаються і містичні дні (наприклад Святвечір – таких днів аж 4, Бога Велеса, Стрибога, Перуна, Лади, Майї, Живи, Сварога, Навський, Рахманський та Солов’їний Великодні, Провідний тиждень, Русалії, Іменини Матері Сирої Землі, Весілля Свічки, Діди, видіння та ін..). Як бачимо, тут має місце і Права, і Ява, і Нава – поклоніння вищим силам, реальне життя і глибока повага до Пращурів: святість, піднесення, прагматизм, любов до своєї Землі та шаноба до Предків-Пращурів. Це говорить про нескінченний зв’язок з Природою, злиття з нею та дотримування її Законів, висока, яка тільки можлива, духовність українців.

Щодо Звичаїв. Це дуже важливе і розлоге питання, Звичай – це Закони Життя. Не дотримуватися їх було неможливо. Це означало порушувати нароблені сотнями років устої життя, добросусідські відносини, родинне спілкування. За недотримання Звичаїв Роду людину викидали з громади. Всі вони чомусь ішли переважно на північ. Тому там накопичувалося багато бувших «наших» людей, напр.., Юрій Довгорукий, Андрій Боголюбський та ін.

Ми переконані, що «без повернення до одвічної звичаєвості українців годі сподіватися на будь-яке відродження духовності українського народу {1}. Крім того, вивчення наших Звичаїв, звичаєвого права – це «крок до відновлення підвалин Світогляду» {1}.

По-перше, Звичай був найбільшою Святинею. Він виховував людей змалку, утримував їх все життя в «Колі Святості» - річному обрядовому колі і Звичаю життя» {2}.

Ось деякі основні життєві моменти, які регулював Звичай з застосуванням відповідної обрядовості:

- Шанування та збереження Роду;

- Шанування та збереження Природи; шанування Води і Вогню, шанування і збереження Землі, рослин, тварин і всього, що є на Землі;

- Повсякденне життя: хата, обійстя, їжа, одяг, режим життя (робота, відпочинок, сон), гостювання… (те що зараз ми звемо «стандартом, якістю життя»);

- Стосунки між собою: чоловік-жінка, батьки-діти, старші-менші, парубки-дівчата, рівних за віком…;

- Відзначення календарних Свят;

- Виховання: чесність, сміливість, бездоганність, скромність, відповідальність, радість краси, знання, відкриття…любові…, самопізнання, бережливість, терпимість, повага один до одного, традиційність, відкритість,… творчість…, {3}, цнота дівчини, що йде під вінець, та багато ін..

- Збереження та передача Звичаїв та обрядів нащадкам (символіка, вишиванки, писанки, килими «(з їх неповторною орнаменталісти кою), різьбярство, гончарство» {1}.

Зараз мало хто знає, що таке Звичай, і може відрізнити його від «звички», традиції… Та ще прикріше, що ми втратили філософсько-етичну категорію «Звичай». Ось що каже наша сучасниця, видатна та геніальна Ліна Костенко:

Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв,

Ми нищим ліс, ми з матір’ю на ти,

Ми свій кінець пришвидшуєм, пришвидшуєм

У колективних нетрях самоти…

Душа ніяк не вийде із-під варти:

То культ особи, то культура мас…

Колись ми, кажуть, виникли від мавпи –

Надалі мавпа виникне від нас {4}.

Костенко Л. Коротко – як діагноз. К., 1993

Життєдайними і найдорожчими Святинями Пращурів (і нас, сподіваюсь) є Земля, Мова, Державність з національною (українською) владою.

Про нашу Землю багато що сказано та надруковано. Це неможливо обговорювати додатково, як, мабуть, зайве аналізувати, оцінювати, дискутувати , коментувати слово «Мати», його суть. Недарма ми і досі (свідомі українці) звемо Землю «Матінкою-Землею». Тому, за визначенням, її не можна продавати, віддавати в чужі руки. Що ми без Неї? Або що Вона без нас? А, на жаль, до цього йде…Недарма один з Законів-Звичаїв є «збереження Землі».

Про мову теж всі знають. Мене вразив вислів К.Маркса, що той, хто живе на певній території і не знає, не користується мовою цієї землі, - або гість, або окупант. Ті, хто живуть в Україні роками, невже не вистачає здібностей вивчити мову?.. Від себе скажу, що, будучи двомовною, та більшу частину життя – російськомовною (мати росіянка, батько українець, народилася у Києві) – одержавши клаптик землі за містом (про що мріяла), ми з подругою домовились: як їдемо на «дачу» говоримо виключно українською. З жахом зрозуміла, що мій лексикон по кількості слів не перевищує лексикон Елочки Людоїдки. Було прикро, почала щось змінювати… І коли на кафедрі фізики мені доручили перекладати з російської наукові тексти, зрозуміла, що українська і російська – дві різні мови. Так мій «великий і могучий русский язык» був майже витіснений лагідною, багатофарбною, мелодійною, солов’їною українською мовою…

Наші Пращури… Які вони були? Хто знає своїх Предків до 7-го коліна? Я знаю тільки три покоління: я сама, моя Матінка та Бабуся з Дідусем зі сторони Мами. Це дуже мало і я заздрю по доброму тим, хто може розповісти про свій Рід аж до 7-го коліна. Це, як зараз говорять, «круто». Тож доведеться робити розвідки з почутого, прочитаного. Як бачимо з переліку рис, що вкладалися в людину вихованням, можемо скласти відповідний образ. Коли на колективних зібраннях, акціях чуємо «Слава Україні!», летить луна: «Героям Слава!» Наші герої переважно ті, кожна «крапля крові яких лилася тільки і тільки за справжнє народне право святої України» {5, с.775}. «Пізнаючи великих Предків, ми пізнаємо себе» {6}. Вони були онуками Дажбожими, Дателя Буття. Залишились в пам’яті нащадків натхненними, могутніми, цілеспрямованими, гордими, вірними національній моралі, сильними і славними. Це – цар Кий – засновник Києграда, Віщий Олег, Святослав Хоробрий – верховний воєначальник, цар і духовний лідер (патріарх) Руси-України (Х ст..), Ігор Святославович, Д.Галицький, Вишата, Журба, І.Муромець, косак Мамай, С.Наливайко, П.Сагайдачний М.Дорошенко, П.Орлик, І.Богун, І.Гонта, М, Залізняк, І.Мазепа; духовні лідери: філософ Анахарзис (скит Анакара), який казав: «нічого зайвого, крім необхідного», Г.Сковорода, волхви Божедар, Богомир, віщий Чара, Радогост. (вслухайтесь в звучання цих імен…). І – в пізніші часи: П.Полуботок, П.Калнишевський – пани, що віддали життя за Україну – українські аристократи; геніальні письменники, поети: Т.Шевченко, Л.Українка, І Франко; вчені О.Засядько – батько-першотворець ракетної зброї; Міклуха-Маклай – астроном, мандрівник; Б.Грабовський, син поета П.Грабовського – винахідник телебачення; математики М.Остроградський, М.Кравчук, Г.Воропай (розробник кібернетичної технології); М.Кібальчич (ракетна техніка), Ю.Кондратюк (космічні апарати); О.Смакула – фізик-оптик, І.Пулюй («рентгенівські промені»), А.Люлька (авіа-двигуни), І.Сікорський (гелікоптери), Г.Харпак – Нобелівський лауреат (елементарні частинки, мікроелектроніка); ідеологи: Д.Донцов, В.Вінниченко, В.Шаян, Ю.Шевельов, наші сучасники: герої Крут; герої України С.Петлюра, С.Бандера, заплямовані радянською історіографією і такими вкладені в нашу терплячу і довірливу пам’ять; В.Стус; Небесна Сотня; Майдан 14. Це дуже обмежений перелік, але ми знаємо і пам’ятаємо їх, незважаючи на те, що вони жили в різні роки, різні епохи та періоди нашої історії, сьогодні…

Перелічу лише деякі імена частини Богів, яких шанують рідновіри і які на слуху в наших сучасників: Білобог (Білоба), Велес, Купала, Лада, Лель (Рожаниця), Макоша, Мара, Перун, Світовид, Стрибог, Симаргл, Хорс, Ярило… Говорять, що всі вони є втіленням одного Бога – Дажбога і є у Сварзі (простір Права).

Рідновіри зареєстровані Держкомітетом у справах релігій та віросповідань. Вони справляють свої свята переважно на природі – на сакральних місцях – святилищах. На свій кошт намагаються, як і всі інші люди в Україні, відзначати ці місця, ставлять відповідні пам’ятні знаки, скульптури тощо. Слід зауважити що, знищених ще під час християнізації Русі цих пам’ятників довго (десять століть, як не більше) не було. Аж ось недавно поставили пам’ятник Великому синові Руси-України, володареві Святославу Хороброму. На пл. Б.Хмельницького у скверику проти «присутственных мест», державних правоохоронних приміщень, довго стояли давні скульптури (копії) степових «баб», Богу Світовиду (копія з оригіналу, що знаходиться у Кракові). З часом… «баби» зникли, кам’яному Світовиду відтяли голову… На Замковій горі, біля Музею історії України, декілька років тому був встановлений невеликий дерев’яний пам’ятник Перуну, т.зв. «ідол». Його вкрали. На день Перуна 20.07.13 р. туди ж, на Замкову гору, ходою – великим гуртом рідновірів – привезли чудову скульптуру з дерева – Великого Перуна. Було багато різного народу. Більшість з них з великим душевним піднесенням, гордістю, надією сприйняли цю подію – відновлення нашої Святині. В ту ж ніч скульптури не стало… А це було авторство близьке до пінзелівського. Одна з громад рідновірів на Замковій горі збудувала кам’яну споруду – прообраз храму Дажбожого. Споруду сплюндрували… Це все дії «української» влади…

Ми знаємо, що вбивцею називають того, хто забирає життя, та тричі вбивця той, хто знищує ідею, думку, пам’ять. Та душа і пам’ять поколінь незнищенні.

Ми вже говорили про виховання молоді. Це була велика і шляхетна задача – робота по досягненню тілесної та духовної досконалості у наших Предків. І до сих пір існує перелік засторог та правил для молоді. Ці застороги такі ж природні і сучасні як 10 заповідей в Євангелії від Матея (що один до одного збігаються з 10-ма заповідями Будди Гуатами – 563 р до н.е. – див.Є.П.Блаватская, Разоблаченная Изида, т.4,         1998, Сталкер, г.Донецк, с.246). Ось частина з них:

Не цурайся Роду свого,

Його Звичаю і мови,

Бо рідна мова і Звичай

Зберігає енергію Нації.

 

Не оскверняй Душу

Чужинськими Звичаями.

Пам’ятай, що чужа пісня і молитва

Дає силу твоєму ворогові.

 

Будь терплячим,

Але не допускай знущання

Над твоїми Рідними Святинями.

 

Не руйнуй Природу,

Серед якої живеш,

Бо цим відбираєш майбутнє

У своїх нащадків,

Зрубуєш гілку Роду свого.

 

Не потурай ворогам

Свого народу:

Якщо треба –

Ставай до священного бою.

 

Не віддавайся в рабство,

Бо хто прийме рабську смерть,

Той у вічність відійде рабом.

 

Не зраджуй Віру

Дажбожих онуків,

Бо чужа віра руйнує Дух і Тіло,

Знищує Націю.

 

Їх – засторог – набагато більше, але формат реферату обмежений.

То ж, про козаків (косаків). Слова «козак», «косак» або «казак» у «Советском энциклопедическом словаре», 1984 р., взагалі відсутні. «Український радянський енциклопедичний словник» (1987 р.) також не дає пояснення цього слова, натомість поміщаючи поруч відомості про козу і, окремо, козу свійську та ще про 4- осіб на прізвище Козак. Є, правда, досить безглузде пояснення щодо «Козака Мамая» - «Ім’я «Мамай» є прозванням козака ( з 18 ст. – гайдамаки)» (с. 107).

В той же час загальновідомо (окрім складачів енциклопедій), що козак (або косак) – «це той, хто удостоєний правом носити косу. Коса – символ приналежності до касти воєначальників (кшатріїв). Кн. Святослав… мав на голові косу і таким правом користувалися також воєводи» {5}. Звичай носити косу виник в Оріяні (Аратта – Оріяна – Русь-Україна) більше, як 4000 років тому. «Юнака стрижуть на козака перед тим, як йому вручити коня, щита, лука, стрілу, меча» {5, с.296}. Їх вчать не боятися ні вогню, ні води, ні ворога. Вони стають безстрашними звитяжцями. Вони клялися зрадою, втечею, лінивством ніколи не журити рід свій і не ганьбити могил своїх Предків. Це рать нескорима, і смерть на полі брані миліша, ніж неволя. Вони вміли вмирати, щоб вовіки віків жила Україна (Русь). «Хто з мечем вмирає, рабом не буває» {5, с.312}. Українець (русич) б’ється, не маючи жодних надій на перемогу {5, с.322}. Вони керувалися інстинктом самозбереження, хоча билися з вторжниками до нестями, ставали земними богами. Умирали, не вірячи у смерть {5, с.578}. У війську запорізькому були і французи, і турки, і греки, і німці – ті, яким подобалася віра козацька, без попів, королів – вільні люди, в яких кожна віра, яка іншої не гнобить, правдива» {5, с.614}.

Ось характерні на всі часи думки, що залишив по собі Віщий Чара, сподвижник князя Святослава Хороброго: «Життя – це воля, а воля – це порядок, відвага, приємність, жертвенність. Хто руйнує порядок, устійнений віками, той руйнує волю. Воля без порядку, обов’язку, сміливості – божевілля; божевільні не мають і того порядку, що має скотина, деревина, пташина; божевільні самі руйнують свій рід, своє життя» {5, с.319}. І далі «скити (українці-русичі) мали в сусідніх народів славу переможців». В боях за рідну Землю, відомо, брали участь і жінки – косачки. Їх звали амазонками. Слова Святослава Хороброго призивно звучать і сьогодні: «Українець (русич) вільний тоді, коли тримає меч в руках… Ми дуже багаті люди… і тому повинні щодня пам’ятати – скарби охороняються мечем» {5, с.327}.

Косаки живуть розумом. Їх віра – це шлях життя.

В XIV ст. в степах України (Руси) загони запорізьких козаків – народних месників – захищають місцину від нападників. Взимку запорожці покидають степи і йдуть до Києва. Тут вони мають свою вулицю – свій козацький курінь. Тому і вулиця ця зветься Куренівка. Ще в 1624 р. в Європі була єдина республіка – Запорозька незалежна держава..

Відоме ім’я – козак Мамай (пам’ятник йому на Майдані Незалежності), з числа «характерників». Про цих характерників відомо небагато.  Вони могли контактувати з «Світом невимовного», «…знали всілякі зілля, для них легко прочитувалася історія всілякого злодійства. Через могутність та невразливість в бою, такий козак сам-один легко, коли було треба,розсіював ватагу розбійників, звертав на втечу каральні загони нової влади, …міг миттю, скочивши на коня, розчинитися в степу… відривався від погоні, щоб знову з’явитися в іншому місці, або знов же таки, на тому самому» {5}. Він міг ловити кулю на льоту. Тобто ми можемо говорити про здатність характерників до ясновидіння, матеріалізації та дематеріалізації, телепортації, або з’являтися одночасно в різних місцях… Крім того, вони вміли керувати погодою: викликати або зупиняти дощ, сніг, роздмухувати хмари, передбачати не тільки погоду, а і події наперед.

А козак Мамай… «невимушеною та спокійною поставою… уособлював собою спокійну силу та впевненість у нездоланності устоїв українства до тонкощі культури яких»… всіляким зайдам і зовсім не було ніякого діла {8, с.218}.  «Козака Мамая малювали в хаті на видному місці як своєрідний оберіг та попередження всякому злодійству» {8, с.219}. Характерництво простежується в історії Руси-України у всі часи, від князя Святослава Хороброго та його дружини до характерників війська запорізького. У М.Гоголя в «Вечорах на хуторі близь Диканьки» - місцевий знаюк Пацюк… Це «втаємнича тема» в історії України. Та і в сучасній літературі ми знов пізнаємо прояви характерництва: «Ніч після сходу сонця» К.Мотрич, «Залишенець» В.Шкляра та багато інших.

На завершення хочу навести Л.Українку {8, с.19}: «Люд Арійський зовсім не знав того почуття, що зветься страхом божим. Ні, він не боявся богів своїх, він щиро дивувався їм, він любив їх, утішався ними, дякував їм за їхню добрість, але не боявся їх. В його вірі нема нічого темного, страшного, хоч багато єсть величного. Його віра і поезія була ясна, чиста, радісна. Він співом голосним вітав кожну ранню зорю, до сонця озивався щирою хвалою, дива південної природи проймали його душу подивом, але не гнітили страхом. Він радів з свого життя, він любив цілим серцем свою розкішну матір-природу. Тепер погляньмо на тую поезію, з неї ми найкраще побачимо віру Арійців, ту просту, чисту, дитячу віру».{8, с.19}

Наші пращури були поєднані зі своїм Я, поєднані з Природою, поєднані т.зв. цілісністю, тому в них була незвична сила та майстерність у будь-якій справі. І бачимо: «сидить козак в кобзу грає, що задума – все те має». Ще китайський філософ Чжуан Цзи зауважив: «Той, в кому природне і людське не перемагає одне одного і зветься справжньою людиною» {8, с.220}. І тому, у правди шлях один, у неправди їх багато» {8, с.222}.

Тема моя нескінченна, тому, завершаючи остаточно, скажу, що життєлюбство, радість творчості на користь людям, сонячне походження людини (українців) – внуків Дажбожих – впевнена, ближче нам, ніж стражденність, гріховність та безнадійне відмолювання гріхів (бо жоден гріх не прощається) рабів Божих.

А взагалі життя на нашій Землі прекрасне, різнобарвне, сплетене протиріччями. Все одно – бережімо його і будьмо здорові і щасливі.

Бібліографія

1. Добжанський Волелюб. Дивовижний Звичай / Волелюб Добжанський. – К.: «Трійця», 2005.

2. Саннікова Любов. Константи духовності культури / Любов Саннікова // Буття українців. Березень 7514 (2006р.). – Київ: Книжкова палата України, 2006. – С.76.

3. Кондратьєв А.Г. Відо-вістичне Православ’я Русі-України / А.Г.Кондратьєв. – К, 2003.

4. Комісія «Відродження правічного українського народного Звичаю». «Боже походження українського Звичаю» / Комісія «Відродження правічного українського народного Звичаю» // Віче Українських Рідновірів. – К.: «Трійця», 2009.

5. Силенко Л. Мага Віра / Л.Силенко. – Вел. Британія–США-Канада-Австралія-Німеччина, 1997.

6. Пам’ятка рідно віра. –К.: «Трійця», 1998.

7. Матеріали ІІІ науково-практичної конференції. // Буття українців.  – К., 2006.

8. Українка Л. Стародавня історія східних народів / Л.Українка. – Кам’янець-Подільський.: «Трійця», 2008.

9. Велесова книга / Б.Яценко (за ред.). – К.:Велес, 2006.

10. Колодар – 21134. Звичаєві свята українців. – К.:«Трійця»,  2013.

Коментарі
Додати новий Пошук
maxss   |2016-03-10 23:35:34
Фотографии памятника князю Святославу
Игоревичу в Киеве
http://kiev-foto.info/ru/pamyatniki/1769-pamyatnik
-knyazyu-svyatoslavu-igorevichu-v-maup
Гість  - Правда про Праву, Яву, Наву...   |2017-08-15 19:44:26
Правда про Праву, Яву, Наву...

Місце Прави,
Яви, Нави у давньослов'янській велесовичній
символіці?
Значення Творця-Сварога у
вселенській побудові життя?
Слов'янські
Рахмани та волхви про Трійцю: Отця-Сина-Духа
Святого?
Де шукати оригінал "Велесової
книги"?

Стаття "Права, Ява, Нава як
основа давнього православ'я"
на -
http://sviatoiar.uamodna.com/articles/prava-yava-n
ava-yak-osnova-davnjogo-pravoslavya/
Залишити коментар
Ім’я:
Email:
 
Тема:
 
:angry::0:confused::cheer:B):evil::silly::dry::lol::kiss::D:pinch:
:(:shock::X:side::):P:unsure::woohoo::huh::whistle:;):s
:!::?::idea::arrow:
 
Будь ласка, введіть перевірочний код, що Ви бачите на картинці.
Русская редакция: www.freedom-ru.net & www.joobb.ru

3.26 Copyright (C) 2008 Compojoom.com / Copyright (C) 2007 Alain Georgette / Copyright (C) 2006 Frantisek Hliva. All rights reserved."

 
Минулий місяць Вересень 2017 Наступний місяць
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
week 35 1 2 3
week 36 4 5 6 7 8 9 10
week 37 11 12 13 14 15 16 17
week 38 18 19 20 21 22 23 24
week 39 25 26 27 28 29 30

Незабаром...

Нема подій
  Top